Я хочу вибачати за ті мої слова, які могли бути сприйняті як те, що я виступаю проти харизматичних рухів у Католицькій Церкві. Я з вдячністю Богу пригадую ті моменти, коли я брав участь у спільних молитвах на Лівому Березі, в Андрушівці, Фастові, Городківці. В певний час мого життя я знаходив підтримку в молитвах, які постали на основі цього досвіду.
Я лише хтів сказати і зараз це написати, що я проти 100% уваги на тому, що має відбутися зцілення. Бог кожному дає його власний свій неповторний досвід. Мені Він дав досвід хвороби і саме в ній я хочу знайти Любляче Обличчя Бога. Я хочу лише сказати, що і хвороба може бути дорогою до Нього. І якщо хтось відкидає таку можливість то він суперечить Євангелію. Яке дуже чітко говорить, що багатьма скорботами нам треба увійти в Царство Небесне. Тому терпіння, Хрест є необхідні для нас.
Але це звичайно не заперечує того факту, що ми покликанні до Повноти Життя в Христі. А усе, що тепер переживаємо, навіть випробування, є частиною дороги до Нього, до Неба. Тому і смерть є одним з елементів нашої віри і духовного життя. Тіло врешті-решт зламається, але ми віримо що Бог його воскресить у свій час, а душа є безсмертна по своїй суті — такою її створив Господь.
Тому коли ми приділяємо надто велику увагу тілу, матеріальному, то ми не досягаємо того великого виміру Любові, якій нам відкрив Господь Своєю смертю на Хресті та Воскресінням з мертвих.
Я сам особисто знайшов відповідь на свою хворобу у літургійних текстах Східньої Церкви, яка понад усе ставить духовне та безтілесне, нетлінність. Я орієнтований на цей світ і не зміг зрозуміти чому Бог відмовив мені у священстві чи подружжі, а дав мені хворобу. І лише зрозумівши що мене чекає щось набагато краще, я заспокоївся.
Ні, це зовсім не позбавляє мене спокус та потягів. Ще й тепер я маю боротися зі своїм тілом, зі звабленням світу та дією диявола, але все одно віра моя допомагає мені дивитися вперед. І якби не Його благодать, то якби я міг витримати ці всі болі, які я ношу у своєму тілі?!
Тому уповаючи на Нього, я лише хочу залишитися вірним тій благодаті, яку отримав. І не хочу зрікатися цього Його дару моєї хвороби; хочу служити іншим тим даром, якій отримав. Тому коли бачу як інші хочуть здоров’я, слави, служіння, влади більше від Нього, то це мене доводить до смутку. Чому людина замість того, щоб йти за Господом і Його Всемогутністю, обирає попіл і бруд цього світу. Справа не в тому, що цей світ поганий, а тому, що нас чекає щось набагато краще — Небо!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Кто стоит..., берегись… - Сергей Сгибнев Написать эту проповедь – размышления - крик души автора побудил девятилетний опыт хождения во Христе. Опыт соприкосновения с различными религиозными структурами, именующими себя Церквами. С баптистами, харизматами, православными…. Опыт общения с пасторами различных национальностей – с русскими и американцами. С теми, кто, казалось бы, должен являть Христа, кому стоило бы подражать, руководствуясь наставлениями Апостола Павла: «Посему умоляю вас: подражайте мне, как я Христу» (1Кор.4:16).
Как я благодарен Святому Духу за Его милостивое руководство, за Его охрану и бережное ко мне отношение! Не будь Его могущественной поддержки, я в лучшем случае получил бы нервный срыв, а в худшем – оказался бы в психиатрической клинике.
У меня нет цели возбудить какое-то противостояние, наоборот, очень хотелось, чтобы мой «вопль» послужил поддержкой тем, кто, подобно мне, остался за дверьми общин, в которых еще вчера их называли братьями (или сестрами). А число таких людей возрастает. Со многими я встречался лично, со многими знаком благодаря Интернету и электронной почте. Мы живы и остаемся верными Христу, не смотря ни на что!
Мир дому вашему! И да хранит вас Господь!
